Жиронда та два береги Бордо: як річка ділить стилі вина

Якщо ви хоч раз тримали в руках пляшку бордо, то майже напевно чули загадкові фрази на кшталт «лівий берег», «правий берег», «Жиронда». Для місцевих це – буденна географія, для сомельє – мова професії, а для нас із вами – ключ до розуміння того, чому два червоні вина з одного регіону можуть бути такими різними.

Спробуймо розібратися живою мовою: що таке Жиронда, чим відрізняються її береги, яке вино там роблять і як історія політики, торгівлі й навіть комарів (!) вплинула на смак бордо.

Жиронда: не просто річка на мапі

Жиронда – це великий естуарій, тобто широка дельта, де зливаються дві річки: Гаронна і Дордонь, а далі ця водна артерія впадає в Атлантику неподалік від Бордо. Саме вздовж Жиронди сформувався один із найвідоміших виноробних регіонів світу – Бордо.

Бордо – це не лише місто, а цілий винний всесвіт із тисячами господарств (шато) та сотнями апелясьйонів. Щороку тут розливають понад 700 мільйонів пляшок вина – від багатих червоних до елегантних білих та солодких. І центральна вісь цього світу – Жиронда, яка буквально розділяє виноградники на два береги з різним характером.

Лівий берег: територія каберне та гравію

Коли говорять про «лівий берег» Жиронди, мають на увазі виноградники, що лежать на західному боці естуарію та Гаронни. Це передусім знамениті зони Медок (з підзонами Марго, Пойяк, Сен-Жюльєн тощо) та Грав.

Що в ґрунті

Головне слово тут – гравій. У підґрунті лівого берега багато гравію, піску й вапняку. Гравій добре утримує тепло і відводить зайву вологу, що особливо подобається сорту каберне совіньйон.

• Гравій – кращий дренаж, тепліші ґрунти, повільніше дозрівання.
• Вапняк – мінеральність і структура.

Що в келиху

На лівому березі в купажах (суміш сорнтів) зазвичай домінує каберне совіньйон. До нього додають мерло, каберне фран, інколи петі вердо – але саме каберне задає тон.

• Більш стримані в ароматі у молодому віці.
• Більше танінів (відчуття терпкості), жорсткіші в молодості.
• Смак: чорна смородина, кедр, олівець, графіт, тютюн, сухі трави.
• Чудовий потенціал витримки – з роками стають оксамитовими й глибокими.

Лівобережні вина часто називають «класичним обличчям Бордо» – саме вони сформували легенду завдяки класифікації 1855 року, створеній для Всесвітньої виставки в Парижі. Тоді синдикат брокерів Жиронди, за дорученням Наполеона III, розподілив шато Медоку та Грав за «кру» – рівнями престижу, що багато в чому актуальні й сьогодні.

Правий берег: м’який характер мерло

«Правий берег» – це східний бік Жиронди та Дордони. Найвідоміші назви тут – Сент-Емільйон та Помероль, а також менші апелясьйони довкола міста Лібурн.

Ґрунти та клімат

Правий берег – це більше глинисті та вапнякові ґрунти, прохолодніші й вологіші в порівнянні з гравійними пагорбами лівого берега. Такі умови особливо до душі сорту мерло.

• Глина – утримує воду, дає потужність і плотність вина.
• Вапняк – додає свіжості, довгого післясмаку.

Стиль вина

На правому березі в купажах домінує мерло, а каберне фран часто відіграє роль «ароматного партнера».

• Більш таніни.
• Сливові, вишневі, часом шоколадні ноти.
• Вина часто здаються доступнішими в молодому віці.

Цікаво, що в офіційній класифікації 1855 року правий берег практично не був представлений: у Лібурні не існувало власного синдикату брокерів, тож господарства правого берега не потрапили до списку. Їхня слава – результат більш пізньої історії, вже XX століття.

Чому береги такі різні: трохи історичного контексту

Римляни, монахи й англійці

Виноробство в околицях Бордо почалося ще за римлян у I столітті н. е. Вони завезли виноградну лозу в Галлію й оцінили м’який морський клімат та долину Гаронни й Дордони як прекрасне місце для виноградників.

У середньовіччі Бордо зробив справжній стрибок завдяки політиці. У XII столітті, після шлюбу Елеонори Аквітанської з Генріхом Плантагенетом, землі Аквітанії відійшли під владу англійської корони. Для англійців вино Бордо стало стратегічно важливим товаром: вони масово імпортували «клерет» – світлі червоні вина з Гаронни і Жиронди, що й прославило регіон у Північній Європі.

Лівий берег: шлях до Лондона та ієрархії

Близькість до Атлантики та зручний вихід по Жиронді зробили лівий берег торговим коридором до Англії. Тут активно розвивалися великі маєтки, які могли стабільно постачати великі партії вина. Саме вони й потрапили в елітну класифікацію 1855 року, яка закріпила за лівим берегом статус «аристократа Бордо».

Історики виноробства наголошують, що успіх французьких вин значною мірою базувався на поєднанні унікальних кліматичних умов та грамотної торгівлі. У Бордо це проявилося особливо яскраво.

Правий берег: повільний старт – гучний успіх

Правий берег тривалий час залишався дещо в тіні – більше дрібних господарств, менше прямого доступу до великих портових шляхів. Його зоряний час настав у XX столітті, коли світом прокотилася хвиля захоплення більш м’якими, «людяними» червоними винами. Мерло зі Сент-Емільйона і Помероля, з його соковитою плодово-сливовою природою, ідеально вписався в цей тренд.

Сьогодні правий берег має власні класифікації (особливо в Сент-Емільйоні), а деякі померольські шато стали справжніми культовими брендами – часто без будь-яких офіційних «кру» у дусі 1855 року, але з космічним попитом на аукціонах.

Не тільки червоне: білі та солодкі вина Жиронди

Хоч Бордо насамперед асоціюється з червоними винами (яких виробляють більшість із тих самих 700+ мільйонів пляшок на рік), регіон навколо Жиронди дає і дуже цікаві білі вина.

• На лівому березі, у частині Грав та Пессак-Леоньян, роблять сухі білі на основі совіньйон блан і семійона.
• У районі Сотерна (вище за течією Гаронни) народжуються легендарні солодкі вина, де тумани, створені близькістю річки, допомагають розвиватися «благородній плісені» ботритіс.

І знову роль води та мікроклімату є ключовою: саме поєднання річок, Атлантики й ґрунтів створює той «бордоський теруар», про який так багато говорять.

Цікаві факти про Жиронду і Бордо

• Від назви місцевого червоного вина походить саме слово «бордовий» – той самий глибокий червоно-брунатний колір.
• Французькі винороби одними з перших почали масово зберігати вино у дубових бочках, що не лише спростило транспортування, а й покращило смак напою.
• Філоксера, маленький жук із Америки, у XIX столітті мало не знищила всю винну лозу Франції; врятували виноградники Бордо щепленням європейських сортів на стійкі американські підщепи.
• У регіоні діє близько 9 тисяч шато та понад 15 тисяч виноградарів – від маленьких сімейних господарств до великих доменів.
• Напис «Mis en bouteille au château» на етикетці означає, що вино розлите в пляшки прямо в маєтку, де його й виробили.

Як «дегустувати» Жиронду в келиху

Щоб відчути різницю між берегами Жиронди, не обов’язково їхати до Франції (хоч це завжди гарна ідея). Достатньо взяти дві пляшки:

1. Лівий берег – наприклад, апелясьйон Медок або О-Медок, де в купажі домінує каберне совіньйон.
2. Правий берег – вино з Сент-Емільйона або будь-якого апелясьйону з написом «Côtes» біля Дордони, де мерло грає першу скрипку.

Спробуйте їх поруч: зверніть увагу на аромат (чорна смородина і кедр проти сливи й вишні), на відчуття танінів (сухіша, більш структурна лівобережна класика проти м’якшої, «круглішої» правобережної текстури). У цей момент Жиронда перестає бути просто лінією на мапі – вона стає смаковою межею між двома характерами одного великого регіону.

І, можливо, наступного разу, коли почуєте від сомельє «це типовий лівий берег», ви вже точно знатимете, що за цими словами стоять і римляни, і англійські королі, і гравійні ґрунти, і мерло, що визрів на сонячному глиняному схилі над Жирондою.